Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держземагентства у Київській області (далі - Держземагентство), третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправними та скасування наказів,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати накази Держземагентства: від 2 жовтня 2013 року № КИ/3220485800:01:007/00006551 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, яким, зокрема, надано дозвіл громадянину ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої на території Розаліївської сільської ради Білоцерківського району Київської області (далі - Сільрада); від 22 листопада 2013 року № КИ/3220488600:01:007/00009258 про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки, яким, зокрема, затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду» для ведення фермерського господарства громадянина ОСОБА_2 на території Сільради та надано в оренду останньому земельну ділянку площею 143,8059 га (кадастровий номер НОМЕР_1) для ведення фермерського господарства строком на 21 рік, розташовану на території Сільради.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 26 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року, позов задовольнив: скасував оскаржувані накази Держземагентства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 жовтня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін, погодившись із висновком останніх щодо протиправності оскаржуваних наказів Держземагентства, оскільки, видаючи ці накази, відповідач діяв на порушення вимог земельного законодавства у зв'язку з тим, що раніше він вже видавав дозвіл на розроблення проекту землеустрою, що передбачало за умови дотримання вимог закону передачу саме позивачеві зазначеної земельної ділянки в оренду.

Не погоджуючись з рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_2 з підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2015 року, а справу направити на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додав копії: ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 липня 2009 року, яка, на думку ОСОБА_2, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права; постанов Верховного Суду України від 9, 16 грудня 2014 року, 17, 24 лютого 2015 року, викладеним висновкам в яких щодо застосування у подібних правовідносин норм матеріального права не відповідає рішення, про перегляд якого подано заяву.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вже вирішувала питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у спорах цієї категорії і, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2015 року (№ 21-34а15) дійшла правового висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

У справі, що розглядається, суди, розглядаючи справу в порядку адміністративної юрисдикції, встановили, що оскаржуваним наказом Держземагентства від 22 листопада 2013 року про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки, зокрема, надано в оренду громадянину ОСОБА_2 земельну ділянку площею 143,8059 га (кадастровий номер НОМЕР_1) для ведення фермерського господарства строком на 21 рік, розташовану на території Сільради.

Крім того, слід зазначити, що пунктом 4 згаданого вище наказу відповідача визначено: начальнику управління Держземагентстсва у Білоцерківському районі Київської області відповідно до вимог чинного законодавства укласти договір оренди земельної ділянки від імені відповідача та підписати акт приймання-передачі земельної ділянки.

Таким чином, підставою для скасування судових рішень у цій справі є пункт 5 частини першої статті 237 КАС.

Однак суди встановили обставини щодо передачі землі в оренду за похідними документами, що, у свою чергу, потребує повної перевірки фактичних обставин та наступної їх правової оцінки.

Тобто судам слід дослідити, чи був укладений зазначений договір із ОСОБА_2 та підписаний акт приймання-передачі земельної ділянки, і встановити відповідні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору та визначення юрисдикції, яка на нього поширюється.

Згідно зі статтею 241 КАС справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу IV цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 227 КАС порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.

Верховний Суд України позбавлений можливості установити необхідні обставини у цій справі, а тому, на думку колегії суддів, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до вимог частини першої статті 243 КАС суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 237 цього Кодексу.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2015 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді: М.І. Гриців О.В. Кривенда П.В. Панталієнко І.Л. Самсін О.А. Коротких В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко